• Відкриття театрального сезону у «Парку Київська Русь» 24-25 березня
• Запрошуємо на Майстер-клас з писанкарства "Всесвіт у долонях"
• IV Національний ярмарок інституційного розвитку.
• Вулична акція "Живі книжки попереджають про небезпеку"
• Праздники по будням в «Школе Ирины».
• Занятия в гончарной мастерской
• Мастер-класс "Рисуем Карпаты"
• "Мистецькі вихідні–2012" вже на старті!
• Новый номер Библиотеки Добра
• Тренінг "Розвиток особистості"
• Благотворительная акция «Открой сердце – Выбери жизнь!» в честь празднования Масленицы
• 1 сентября 2011г. в «Школе Ирины»
• В здоровом теле здоровый дух
• 30 листопада 2011р. дорогами Вінниччини проїде колона Національного автопробігу «На запчастини – тільки машини!».
• Благодійний марафон "Доброта Миколая"
• В этом году 1 сентября в Николаевкой области около 80-ти ВИЧ -положительных детей пойдут в школы
• Благотворительный концерт в г. Донецк
• Відпочинок вихідного дня- Медовий Спас!
• Благотворительный проект «Детство для всех!»
• Зустріч Львівських громадських організацій інвалідів з керівництвом області

  Усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, існує здавна.

 Одним із перших джерел про сімейне влаштування стали закони вавилонського царя Хаммурапі (так званий Кодекс Хаммурапі), написані приблизно у 1780 р. до нашої ери.

 Ці закони регулювали чимало сфер життя, в т. ч. відповідальність і права сторін при прийнятті дитини в сім’ю.

 Зокрема, було написано: – у § 185 – якщо людина взяла в усиновлення малолітнього, який був занедбаним, і виростила його, то цей вихованець не може бути витребуваним назад за позовом; – у § 186 – якщо людина взяла в усиновлення малолітнього, а коли взяла, той пізнав свого батька або матір, то цей вихованець може повернутися в дім свого рідного батька; – у § 191 – якщо людина, яка взяла в усиновлення малолітнього і виростила його, а той працював у неї в домі, потім завела рідних дітей і забажала повернути вихованця, то цей прийомний син не повинен піти ні з чим…

 Давні іудейські закони встановлювали, що діти-сироти повинні жити в сім’ях своїх родичів, обов’язок яких піклуватися про них до повноліття.

 У Давній Греції афінські сім’ї всиновлювали дітей здебільшого з причини бездітності або відсутності синів у шлюбі. Коли ж згодом у родині народжувався спадкоємець, то усиновлення все одно залишалось дійсним, а усиновлена дитина була рівна у правах з рідними дітьми і успадковувала майно батьків нарівні з усіма.

 У Давньому Римі усиновлення на початку свого існування отримує юридичну форму, правову, яка згодом через Візантію перейшла до християнського світу.

 Християнські імператори до Юстиніана І включно визначали усиновлення цивільно-правовим актом, за допомогою якого усиновитель, виконавши певні вимоги закону, приймав у сім’ю на місце сина чи онука іншу особу із усіма особистими чи майновими наслідками.

 У Візантії усиновлення мали дуже поширений характер. Імператори, царі приймали до своїх родин дітей, які згодом частіше самі ставали особами «царської крові». Історія свідчить про такі приклади: у 1078 р. імператриця Марія, дружина Никифора ІІІ Вотаніата, всиновила Олексія, який згодом став імператором; імператриця Зоя всиновила Михайла, який успадкував імператорський трон і став імператором Михайлом V Каліфату 1034 р.

 Початкові усиновлення здійснювалися лише церковними освяченнями, окремими молитвами – Божественними, а пізніше, за часи правління Юстиніана І (519 рік) усиновлення стало оформлюватися цивільною процедурою, але церковне освячення було обов’язковим. Служителі церкви також визначали, що шлюбні відносини між усиновителем та усиновленим є неможливими.

 На Русі за часів княжої доби турбота про дітей, які були сиротами, покладалася, насамперед, на приватних осіб, частіше – князів. Це вважалося справою богоугодною.

За часи правління Ярослава Мудрого дуже шанувалися сімейні традиції і благополуччя людей. Головним осередком суспільства вважалася родина.

 Матеріали літописів свідчать, що в Київській державі найбільшу владу мали князі, і саме вони найчастіше брали під опіку та всиновляли посиротілих дітей, будували сирітські будинки, віддавали на свій розсуд дітей у прийми. Решта ж населення займалася доброчинною діяльністю щодо таких дітей, але загалом не всиновляла на законних підставах, а лише піклувалася про них. Церква надавала таким дітям житло, їжу та захист від усіх, хто міг їм заподіяти зло. Київські князі (911 р.) брали під свою опіку зазвичай хлопчиків, навчали їх військовій справі, наукам, Закону Божому, певним ремеслам.

 Сама система допомоги знедоленим дітям, опіка над сиротами, бідними та жебраками називалася «громадським призрінням». Християнська сімейна мораль поширювалася по всій Русі. І це виражалося не тільки в опіці духовенства над сиротами, наданні їм житла при монастирях та подаванні милостині жебракам і знедоленим дітям, а й у розповсюдженні «штучного синівства», тобто прийнятті «стороннього» в родину.

 В сім’ї, які всиновлювали сторонню дитину, разом жили і свої діти, і раби, і прийми.

 У 1037 р. Ярослав Мудрий видав збірник законів «Руська правда», в якому закладені ідеї гуманного правління, а також йшлося про завдання охорони матерів, що безпосередньо сприяло б запобіганню сирітства.

 За часи правління Катерини ІІ законодавство з питань усиновлення суттєвих змін не зазнало, батьківська влада над дітьми не мала обмежень і становище дітей загалом було скрутним або навіть жалюгідним. Діти-сироти закріплялися за «в��хователями», ставали згодом їх кріпаками, залежали від них фізично, і морально. Але слід зазначити, що почали з’являтися громадські установи, в які приймали підкинутих незаконнонароджених дітей, де вони виховувалися до повноліття, після чого «отримували вільну». Переважно в таких установах були підкидьки купців чи міщан, котрих навчали «пристойному його стану ремеслу або промислу».

 Катерина ІІ перебувала під впливом західноєвропейських просвітницьких ідей, і опіка над сиротами в державній політиці посідала значне місце. З одного боку, вона наказувала влаштовувати їх у сім’ї «доброчинних та моральних людей», з іншого – у виховні будинки («шпиталі»), щоб «зменшити злидарство та бідняцтво, виховувати дітей з користю та на пожиток людськості».

 У виховних будинках вирощували «нову породу людей», дітей-громадян, які «спроможні слугувати Вітчизні справами рук своїх у різних мистецтвах та ремеслах».  Але ж ідея «нового соціального прошарку» зазнала краху, тому що величезна кількість дітей просто помирала в такій системі виховання. 

Отже, держава знову постала перед необхідністю сімейного виховання й усиновлення, необхідністю «кращої настанови вихованців у сім’ях селян справі майстра, фабриканта чи плугаря», де життя «просте, природне, як воно є, а не ті ходячі інструкції».

• Безымянные детки
• Мы «За жизнь»
• Информационная кампания «Развитие семейных форм воспитания детей-сирот и детей, лишенных родительского попечения» в Заре
• Зустріч випускників
• «4+2»
• Операция Ярослава прошла успешно!!!
• Наши дети
• Теплый дом
• Информационная кампания «Развитие семейных форм воспитания детей-сирот и детей, лишенных родительского попечения»
• Приятного аппетита!

На данный момент на этой странице нет комментариев.