• 30 листопада 2011р. дорогами Вінниччини проїде колона Національного автопробігу «На запчастини – тільки машини!».
• «Кримські барви з ароматом кави»
• В здоровом теле здоровый дух
• Петриківський розпис: минуле в сучасному
• Благотворительный концерт в Константиновке
• Київ запрошує на фотовиставку «Життя починається з любові»
• Благотворительный онлайн-аукцион живописи
• Національна медична премія. Визнання найкращих!
• РУСАЛ объявляет старт социальной программы «Территория РУСАЛа 2013"
• Снова открыт Дом здоровья "Сила любви"
• В Павлоградской воскресной школе открыли специализированный класс для слаборазвитых детей
• Ярмарок безкоштовного дитячого одягу та іграшок
• Благотворительная акция «Открой сердце – Выбери жизнь!» в честь празднования Масленицы
• Детско-юношеский клуб открывает новый сезон
• Зустріч Львівських громадських організацій інвалідів з керівництвом області
• Новый номер Библиотеки Добра
• Благотворительная фотоакция в помощь Наташе Шапиро
• Приглашаем психологов и педагогов на обучающий тренинг «Biosoft»
• Зовсім скоро! Новий номер «Вісника благодійництва»
• Запрошуємо житомирських студентів для участі у проекті «Нові медіа в дії»

5 жовтня відзначаємо День учителя: гарний світлий, ясний, з посмішками, спогадами, квітами, з найкращими побажаннями, повагою, із дзвінкими дитячими голосами та чорнобривцями біля школи.

15 жовтня світ відзначає інший день: сумний, похмурий, тихий, темний, покритий молитвами святої Покрови. Це Міжнародний день білої тростини – незмінного супутника життя незрячих людей, що став символом сліпоти. Кілька років тому його почали відзначати в Україні, але поки зо про це мало хто знає.

Здавалося б, як можна поєднати ці дві дати? А ось так.

Пливла собі людина на кораблі життя: гарному, розкішному, з барвами, сонцем, квітами, зеленню, з безмежним краєвидом. Вона все те не купувала – Бог їй це дарував, хоча вона, можливо, й не могла належно оцінити ті дарунки.

Та раптом чорна хвиля вихопила її і кинула за борт життя, у холодну чорну неспокійну воду. І довго їй тепер доведеться борсатися, аби не втопитися, аби випливти на спокійну й теплу течію і пливти по ній, доки вистачить сил. Пливти тепер уже без кольорів, без краєвидів, без сонця, без стежки під ногами, без зірок над головою, без будь-яких орієнтирів, без виразу обличчя рідних, близьких, знайомих, друзів, дітей… Так-так, дітей. «Доню, а якого кольору в тебе очі? А у Дмитрика? Який у тебе колів волосся? А у нього? А чи в тата посивіло волосся? А вже стемніло на дворі? А тепер світить сонце чи хмарно? Це підручник з історії чи педагогіки? А втім, іди до школи, скажи мені, де потрібно прибрати, і я все зроблю сама…». Ось так. Рятують лише дотик та відчуття, а ще – велика сила волі на наснага до життя.

А якщо ця людина була вчителем… Багато років жила в колективі, між дітьми, щодня бачила їхні очі, вдивлялася в личка – сумні чи веселі, вкладала всю душу і сили в них. А тепер? Забута, покинута, як говорять, «фізичний потенціал» вичерпався.

На жаль, держава теж не особливо переймається проблемами вчителів-інвалідів. Як мовиться, «перекинули» з освіти в соціальний захист – і живи собі, як знаєш. Пенсія вчителя-інваліда нижча ніж стипендія у першокурсника. Вчитель-початківець отримує оздоровчі, вчитель-інвалід з 20-річним стажем їх не має – йому не належать…

Пенсія низька, бо була низькою зарплата. А хіба ж учитель призначав собі ту зарплату? І хіба не варто перераховувати пенсію відповідно до рівня зарплат сьогоднішніх?

Жоден відділ освіти не має статистики, скільки є вчителів-інвалідів першої групи по зору. І в Україні такої статистики теж немає. Людина, яка доглядає інваліда першої групи, отримує 9 гривень на місяць, і при цьому не повинна ніде навчатися і працювати, а жити на пенсію все того ж інваліда.

Влаштуватися на роботу в школі вчителю-інваліду першої групи по зору неможливо, хоча, за законом, він не має право на працю із зрячим секретарем. Адже його розумовий потенціал вичерпався…

Діти інвалідів – це особлива категорія дітей. Лише уявіть собі: вдома лежить хвора мама, біля якої всю ніч просиділа дитина. Вранці йти до школи, хто їй готує сніданок? А часто в хаті й шматка хліба немає, вся пенсія йде на найнеобхідніші ліки. І в школі така дитина не отримує безкоштовних обідів, адже мамина пенсія – 600 гривень. Якщо поділити на двох, виходить 300, а це вже не межа малозабезпеченості…

Хочу, щоб почули мене в уряді, в міністерствах, у відділах освіти: не залишайте вчителів-інвалідів сам на сам з їхніми проблемами, не віддавайте лише на опіку соціальних служб. Адже вони віддали школі, дітям своє здоров’я, свій хист, свій талант. Навпаки, їх треба заохочувати до виховання молоді, адже за їхніми плечима знання та досвід.

А вчителям-інвалідам скажу: «Не замикайтеся в собі, спілкуйтесь, створюйте громадські організації. Людина з вадами зору не приречена – вона може жити повноцінним життям!»

• Активна співпраця Фундації Острозьких та студентів НУВГП
• Громади Дніпропетровської та Запорізької областей навчались локальному фандрейзингу
• Фундація Острозьких на першому місці у ТОП-100
• Як козаки Водохреща в Рівному святкували
• «СОНЕЧКО В ДОЛОНЬКАХ». Перші підсумки
• Залучення працівників до програм волонтерства
• Релігійні ЗМІ зацікавилися фандрейзингом
• Профілактика дитячого алкоголізму
• Тепле сонечко серед лютої зими
• Представників ЗМІ та ГО навчать адвокасі

На данный момент на этой странице нет комментариев.