Прийомна дитина

Дата публикации: 12.10.2011 в 20:15

Готуючи цей матеріал, я згадувала про свої власні переживання, з приводу усиновлення дитини.

Хотілося б, щоб читачі сприйняли ці нотатки як мій особистий досвід, а не істину в останній інстанції. Загальні закономірності в поведінці прийомних дітей у сім’ї, звичайно, є, але разом з тим кожну сімейну ситуацію необхідно розглядати індивідуально. Опіка чи усиновлення? Мені свого часу говорили, що усиновлення (удочеріння), тобто коли дитина повністю переходить на ваше прізвище і по батькові, — краще, ніж опіка. Дитина почувається своєю у сім’ї, це сприяє довірі та додає їй впевненості, що її не кинуть. Однак це не завжди так.

Моя подруга взяла під опіку дівчинку п’яти років, зараз їй уже 15. Дівчинка знала свою історію від початку до кінця і ніколи не відчувала себе чужою в прийомній сім’ї. І при цьому є приклад, коли усиновлена дитина довго не могла влитися в сім’ю і відчувала себе чужою серед своїх. Прийомна дитина може не виправдати ваших очікувань Розповім про те, з чим я стикаюся постійно як фахівець.

Нещодавно мені розповіли історію про жінку, яка, щоб не залишатися однією, удочерила дівчинку 12 років. Дитина пішла в нову школу, і кінець першого ж навчального тижня закінчився викликом міліції в школу, з’ясуванням стосунків з батьками, вчителями та директором. Дівчинка вкрала щось у однокласниці. Прийомна мати не очікувала нічого подібного від дитини і почала замислюватися над тим, як повернути дівчинку назад. Досвід показує, що краще заздалегідь не малювати собі «картинки», як що буде, не налаштовувати себе на щось «ідеальне» і вже тим паче не чекати від дитини подяки за ваш героїчний вчинок. Важливо ще не забувати про те, що ви задовольняєте власну потребу (наприклад, бути важливим, значущим для когось), а не потребу дитини, і в такій ситуації не слід говорити, що «це я зробив для тебе».

Мені допомагає впоратися з власним соромом за поведінку прийомної дитини розуміння того, що все пройде, і навіть це. Якщо дитина погано або неадекватно поводиться, необхідно пояснити тим, хто обурюється її поведінкою, що дитина прийомна, тому потрібен якийсь час для її адаптації в соціумі. Наприклад, моя шестирічна прийомна донька могла підняти з асфальту і з’їсти сосиску, яку винесли собачці, піти по пляжу і попросити персик у відпочиваючих, причому те, що у нас була з собою їжа й ті ж самі фрукти, її не влаштовувало. Коли вона заходила в маршрутку, то, вибравши місце, яке їй сподобалося, просто підходила і казала, щоб їй ним поступилися, навіть якщо при цьому поряд було багато вільних місць. Якось дві пасажирки, яких вона таким чином посунула, з досадою і роздратуванням сказали: «Далеко піде дівчинка!». Мені, звичайно, було ніяково і соромно за поведінку дитини, і я подумки стала обігрувати фразу «далеко піде»: «Ну так, далеко піде... А що в цьому поганого, хороша перспектива, яка говорить про особистісне зростання людини». Тут читач може запитати, а чому б не покарати дитину за таку поведінку і не заборонити їй так поводиться. Річ в тому, що перший рік, коли прийомна дитина в сім’ї — це рік формування прихильності. Тільки після появи прихильності ви стаєте авторитетом для дитини і тільки тоді на неї можна впливати. Ще необхідно вибирати пріоритети, на що впливати в першу чергу, а на що можна не звертати уваги. Потрібно, щоб не було занадто багато заборон і щоб кожен день не перетворювався на суцільне покарання.

Ще важливо пам’ятати, що процес виховання — це не набір правил, які ви озвучуєте дитині, а ваш власний приклад. І навіть якщо ви нічого глобального в плані виховання не вживаєте, дитина все одно виховується. І з часом вона буде схожою на вас і ваших близьких. Але якщо ваш образ стане занадто негативним для дитини, то вона може піти від зворотного — «такою я ніколи не буду». Це стосується не тільки прийомних дітей, а й кровних. У перші дні перебування в прийомній сім’ї дитина вчиться справлятися зі своєю тривогою. Нова життєва ситуація, нова обстановка, нові люди поруч. Тому спочатку краще утриматися від відвідання гостей, частих переїздів.

Процес адаптації — двосторонній. У батьків теж своя тривога: знайомство з дитиною, яка вона насправді, як на неї можна впливати (слід зауважити, що поведінка дитини під час спілкування з нею у дитячому будинку дуже відрізняється від її поведінки вдома). Одним із способів зниження тривожності у дитини є пояснення та підготовка дитини до того, що має відбуватися. «Ми йдемо в магазин, там буде багато людей...» Те, що знижує батьківську тривогу — це спілкування з сім’ями, у яких є прийомні діти, звернення до фахівця і читання літератури про виховання прийомних дітей. «А таким полюблять?» Певний час прийомні діти можуть перевіряти своїх батьків, чи готові вони любити їх такими, якими вони є, а іноді й гіршими. Для цього придумують, неусвідомлено, різні експерименти.

Приміром, знаю одну історію. Приїхала віруюча подружня пара з-за кордону, щоб усиновити хлопчика-підлітка. Документи всі готові, залишився тільки суд. І тут хлопчик спрямував у їхню адресу потік нецензурної лайки. Сім’я відразу ��ідмовилася від дитини. Хлопчина важко це переживав. Через рік я випадково побачила його в церкві. Він дуже ніжно притискався до своєї нової прийомної мами. Від колишнього шибеника нічого не залишилося. Увага в кубі... Недоотриману увагу прийомні діти намагаються компенсувати. Батькам необхідно урівняти свої сили, тобто те, скільки ви можете реально дати, і, якщо стає не під силу, переключати увагу дитини на когось іще в сім’ї.

У дітей-сиріт дуже велика потреба в увазі, це така величезна «діра», заповнити яку іноді просто неможливо. З цим їм можна буде добре адаптуватися в дорослому житті, вибравши собі професію вчителя, викладача, актора, екскурсовода та інші, де людина перебуває в центрі уваги. Якщо у дитини не виходить якось по-хорошому привернути до себе увагу, в хід ідуть асоціальні способи її отримання. Приміром, якщо вчителька не запитала на уроці, то на перерві можна спробувати засунути пальці в розетку. Про цей «подвиг» дізналася вся школа, вчителька довго переконувала, що так не можна чинити. Якщо сварять за погану поведінку або вчинок — це теж увага.

Хто така «мама»? У моєї дівчинки поняття «мама» було пов’язане з образом жінки, яка усміхається. Тому всіх моїх подруг вона називала цим милим словом «мама». Ще я зіткнулася з необхідністю роз’яснити поняття «рідна мама» і «прийомна мама». Ми взяли під опіку дівчинку шести років, яка добре пам’ятала своє дитинство в дитячому будинку. Через якийсь час вона запитала: «Мамо, а навіщо ти віддала мене в дитячий будинок?». Довелося пояснити, що я не віддавала.

Відомий німецький психотерапевт Берт Хеллінгер пише про те, що якщо не говорити прийомним дітям про їхніх біологічних батьків, то вони будуть виливати свою злість через «покинутість» на своїх прийомних батьків. Нерідко буває, що біологічні батьки — алко- або наркозалежні, жінки легкої поведінки. Одним словом, подають поганий приклад для наслідування. Дитина вбирає, приміряє на себе той образ батька чи матері, який ви їй показуєте. Тому необхідно підкреслювати позитивний образ біологічних батьків. Наприклад: «Твої батьки дуже хороші люди. Вони народили тебе на світ, завдяки їм у нас є ти. Але алкоголь або наркотики — це хвороба, яка змушує відмовлятися від власних дітей або забувати про них». Складно говорити прийомним дітям про те, що ви не їхні біологічні батьки. Часто за цим стоїть страх бути відкинутими: мовляв, ось виростимо ми дитину, а вона піде від нас до своїх біологічних батьків або не буде нас цінувати та поважати.

Як зустрінуть прийомну дитину родичі? По-різному. Буває, що бабусі з дідусями раді появі прийомного онука чи онучки. А буває, що всіляко намагаються захистити своїх дітей від можливих проблем і відмовляють брати дитину або не можуть змиритися з фактом, що дитина вже є. Тоді починають провокувати або підтримувати страхи у власних дітей. Наприклад: «А ось він виросте і вам покаже», «Батьки у нього алкоголіки, і він теж може стати таким», «У підлітковому віці будете відганяти від неї мужиків» тощо. Якщо у прийомній сім’ї є свої діти, відбуватиметься адаптація і в них. На одному з форумів жінка звернулася з проханням про допомогу. В сім’ю взяли прийомну дитину. Хлопчик чудовий, вже півроку в родині — все добре. А старша дочка, підліток, впала в депресію, каже, що не хоче жити, і наполягає, щоб дитину повернули назад. І ось мама з почуттям своєї провини та страхом за старшу доньку звернулася з проханням про допомогу. Ясна річ, що і поява біологічного братика або сестрички може викликати таку реакцію у дівчинки-підлітка. І тут необхідно розглядати, що відбувається у стосунках між матір’ю та донькою.

У таких ситуаціях прийомні діти нічим не відрізняються від біологічних. Діти ревнують, заздрять, прив’язуються, сваряться й миряться зі своїми братиками й сестричками. Тому батькам необхідно вчитися вирішувати питання конкуренції між дітьми. Наприклад, намагатися приділяти однакову увагу кожній дитині. «Десять хвилин я буду грати тільки з тобою», або «Тільки з тобою подивлюся цей фільм, прочитаю книжку», або «Це твоя улюблена страва, я приготувала її для тебе». І так з кожною дитиною. Це якщо говорити про змагання за увагу батьків (кого більше люблять). Якщо суперечка через іграшки, тоді потрібно вчити дітей домовлятися і ділитися. Якщо у дітей не виходить це робити, немає ще ресурсу, тоді батьки самі встановлюють рамки, наприклад: «Десять хвилин граєш ти, а потім десять хвилин грає він», або «Якщо ви не можете домовитися, тоді я забираю цю іграшку, і нею ніхто не гратиметься», або купувати однакові іграшки.

При вирішенні дитячих конфліктів необхідно показувати дітям, що вони однаково важливі й дорогі для вас. Краще, ніж інтернат Чи можливо полюбити прийомну дитину? Оточуючі часто ставлять це запитання. Ще питають: «А кого ви більше любите: свою рідну чи прийомну дитину?». Для мене це питання на кшталт некоректного запитання з дитинства: «Кого ти більше любиш — тата чи маму?». Коли моя дівчинка впала з велосипеда, я зрозуміла, наскільки хвилююся за неї й наскільки вона для мене дорога, що мене внутрішньо заспокоїло. Для мене прикро й боляче, коли її ображають. Приязнь і близькість формуються з роками. Дивишся, вже твої манери, звички з’являються — чепуриться перед дзеркалом, як я, повторює мої якісь фрази... Бувають, звичайно, приклади, коли до прийомної дитини ставляться не так тепло, як до біологічної.

Наприклад, дві мої подруги кажуть, що рідних дітей люблять більше, ніж прийомних. Але в будь-якому разі ці діти — в сім’ї, і їх люблять, а це набагато більше того, що їм може дати інтернат.

Оксана Сідун, психолог, мама прийомної доньки

Джерело: Церковна православна газета

Просмотров: 643

Опубликовано организацией Сияние радуги

Категория новостей Публикации

Теги Прийомна дитина

Социальные ссылки

Другие новости организации

Уже сказали

На данный момент на этой странице нет комментариев.

Уважаемый посетитель, комментарий на портале могут оставлять только зарегистрированные пользователи и организации. Если у Вас есть аккаунт, войдите. После входа Вы сможите пользоваться всем сервисом на портале.

Новости по теме